Головний тренер «Галицької академії» Юрій Процюк у своєму блозі розмірковує про проблему залучення дівчат до активних занять баскетболом і висловлює власні думки щодо виходу українського жіночого баскетболу з багаторічної кризи.

– Насамперед постає питання, хто буде цим займатися. В Україні на пальцях можна перерахувати спеціалістів, які займаються жіночим баскетболом на початковому етапі. Одна справа – тренувати готових професіоналів, зовсім інша – піднімати дівчаток з самого низу.

Потрібно розібратися, яка ситуація в регіонах і що ми маємо на даний момент. Наприклад, в івано-франківській ДЮСШ протягом останніх 12-ти років тренером з жіночого баскетболу працював лише один я, а ще один фахівець отримував півставки. В ДЮСШ немає, кому працювати, часто для тренерів з жіночого баскетболу ставка взагалі не передбачена. На мій погляд, це велика проблема.

Отже, на першому місці мають стояти кадри. Потрібно зацікавити вчителів фізкультури у загальноосвітніх школах, які мають здійснювати початковий відбір серед школярів. На прикладі Івано-Франківська можу розповісти, що мій асистент у «Галицькій академії» Дмитро Неволін у звичайних школах набрав групу дівчаток і почав їх тренувати. Але тут постає питання матеріального забезпечення. Потрібно створювати умови для підготовки майбутніх баскетболісток. Вважаю, що без державної програми розвитку дитячого баскетболу або спорту взагалі нам не обійтися. Сьогодні дитячий баскетбол виживає лише завдяки фанатам, справжнім ентузіастам своєї справи.

Далі постає проблема залучення дівчат до баскетбольних секцій. Заняття спортом у наш комп’ютерний час не надто цікавить сучасне молоде покоління. Сьогодні існує дуже багато розваг, особливо у великих містах. У райцентрах і селах ситуація трошки краща. Та взагалі молодь потрібно певним чином зацікавити, і тут багато що залежить від особистості тренера та його здатності переконувати. Слід шукати індивідуальний підхід до кожної дитини, спілкуватися з батьками. Можливо, гарним стимулом може стати майбутня участь у змаганнях. Спочатку – на рівні міста чи регіону, потім – всеукраїнські змагання. Для найбільш здібних дівчаток цілком реальні поїздки за кордон. Впевнений, що стимули можна знайти, якщо ми, звісно, мріємо про здорову націю.

До речі, проблема залучення до баскетболу дівчат стоїть більш гостро, ніж хлопців. Мабуть, певний рекламний вплив здійснюють регулярні телетрансляціі баскетбольних матчів чоловічих команд, тоді як жіночий баскетбол на телеекранах майже не з’являється. У нашому місті немає проблем з хлопчиками, які хочуть займатися баскетболом, чого, на жаль, не скажеш про дівчаток. З іншого боку, дівчата більш віддані баскетболу, якщо вже почали ним займатися.

Величезна проблема у нас з ДЮСШ. Їхні керівники беруть на роботу тренерів за хабаря у 300 доларів, через рік їх звільняють і шукають когось нового, аби знову нагріти руку. У нас є молоді люди, які хочуть працювати. Вони щойно отримали вищу освіту і мають енергію для роботи. Настав час, аби викорінити стару систему, яка наскрізь прогнила і зовсім не ефективна. Потрібно дати дорогу молодим, які хочуть і можуть працювати, а не протирають штани від зарплати до зарплати. Обов’язково слід залучати досвідчених дитячих тренерів, які ще залишилися. Вони мають поділитися своїм досвідом. Моя мрія – баскетбольні ДЮСШ, де мають працювати справжні фанати нашого виду спорту, люди, які люблять дітей і хочуть займатися баскетболом. Насправді, багато тренерів, які раніше працювали з дівчатами, втратили будь-яку мотивацію і перейшли на роботу з хлопчиками, де є принаймні якась перспектива.